Як у Володимирі-Волинському відроджується Партія Регіонів

Найбільше політичне зло України за всі роки незалежності – Партія Регіонів. Саме ця політична сила привела до влади Віктора Януковича, дії якого призвели до студентських протестів, які переросли у Революцію Гідності для придушення якої Росія вигадала проект «Новоросія» і під приводом «захисту російськомовного населення» анексувала Крим, ввела війська на Донбас, розв’язавши невизнану і неоголошену війну, яка триває вже понад шість років і забрала життя десятків тисяч українців. Всупереч поширеній думці, що оплот «регіоналів» - Південно-Східна Україна, на жаль, представники цього політичного крила мали досить потужну підтримку і на Заході, в тому числі – й на Волині. Хтось скаже, що Партія Регіонів – це ганебна історія України загалом і Волині зокрема, після її «похорону» минуло шість років. Втім, волинські «регіонали» не те, що нікуди не зникли, навпаки – знайшли себе в нових політичних проектах і мають всі шанси, перефарбувавшись, лишитися за кермом політичних процесів Володимира-Волинського.  

Після краху Партії Регіонів ті, кому чудово жилося при режимі Януковича, почали шукати можливості для повернення у політику. На місцевих виборах 2015 року одним із таких варіантів був політичний проект Ріната Ахметова – Радикальна Партія Олега Ляшка. На Волині РПЛ очолив Володимир Кучер, який в 2014 році безуспішно балотувався до Верховної Ради. У 2015 також пробував свої сили у виборах міського голови Луцька, втім, програв, зате пройшов до Волинської обласної ради. Володимир Кучер зайняв принципову позицію і не допустив, аби вихідці із Партії Регіонів опинилися у списках РПЛ. У 2015 році від «радикалів» до Володимир-Волинської міської ради пройшло два депутати - Сергій Барщевський та Володимир Заєць.

Оскільки вклинитися у списки прохідної партії не вийшло, колишнім регіоналам княжого міста довелося переходити до запасного плану і «розкручувати» новий бренд «Наш край», який п’ять років тому зміг провести до міської ради чотири  депутати– Максима Клим’юка, Романа Горошкевича,  Руслана Мороза та Івана Омельчука.

У 2010 Олег Борбелюк балотувався до Волинської обласної ради від партії Сергія Тігіпка «Сильна Україна», яка в 2012 році припинила існування, а її члени в індивідуальному порядку вступали у Партію Регіонів. Маючи новий проект «Наш край», місцеві регіонали робили все можливе, аби  «рейдарнути» перспективну Радикальну партію у Володимирі-Волинському.

За п’ять років рейтинг уламку Партії Регіонів – «Нашого краю», впав до нуля, тому перед президентськими виборами 2019 року «регіонали» вийшли на нове керівництво Радикальної партії на Волині – Володимира  Кравценюка, який здав осередок без бою. Вихідці із Партії Регіонів провели «таємні» партійні збори РПЛ і обрали головою Дмитра Юзвенка, який і став довіреною особою кандидата в президенти Олега Ляшка. Ще в січні 2019 року Юзвенко пожертвував Радикальній партії 83 366 гривень, однак, вочевидь, розуміючи, що Олег Ляшко не має шансів стати президентом, а відтак і ця політична партія відійде у небуття, вирішив в останній момент піти ва-банк разом із Анатолієм Гриценком. Пам’ятаємо, у того був слоган «Чесних більше», і Дмитро Юзвенко «по-чесному» у березні 2019 року профінансував кампанію Анатолія Гриценка на не багато не мало – 1,5 мільйона гривень. Розуміючи, у які брудні ігри почали грати партійні боси РПЛ на обласному рівні, депутати Володимир-Волинської міської ради від цієї політичної сили вийшли із партії і лишилися позафракційними. А «регіонали» продовжили своє «вільне плавання» у пошуках нового політичного притулку.

Головою районного партійного осередку «чесних» призначили Романа Мартинюка, який свого часу балотувався в депутати від «Нашого краю», але не пройшов. Більше того, Анатолій Гриценко призначив своєю довіреною особою одіозного регіонала Івана Смітюха, який за час перебування у складі фракції Партії Регіонів у Волинській обласній раді потрапив  не в один політичний скандал. Зрозумівши, що партія Гриценка у княжому місті продалася «регіоналам», члени і активісти почали масово покидати її ряди. У зв'язку з цим партію покинув навіть очільник обласного осередку Сергій Чуріков, який вирішив не міняти «шило» на «мило» і взагалі пішов з політики. Нахабність регіоналів, які вирішили купити партійний осередок, набула сильного розголосу і один із місцевих сайтів опублікував список до болю відомих у районі прізвищ, які фінансували виборчу кампанію Анатолія Гриценка у Володимирі-Волинському:

Володимир Омелянюк, Дмитро Васьків, Валерій Зайцев, Андрій Хиць та Юрій Щербатюк(колишній керівник ПрАТ “Володимир-Волинський дослідно-експериментальний завод”, співвласником якого є «регіонал» Олег Борбелюк) –  всі по 1,25 мільйона гривень. Раїса Баранова, Віктор Клименко, Валентина Клименко (обидва пенсіонери, які не мають інших доходів, окрім пенсії), Валентин Борбелюк (брат Олега Борбелюка), Олена Кальчук, Ігор Подзізей (колишній «регіонал», який нині очолює міський штаб Анатолія Гриценка), Віра Шарікова,(теща Максима Климюка) Петро Онищук, Валентин Матвійчук, Володимир Дячук (директор ПАТ “Володимир-Волинське АТП-10707”, що також належить Олегу Борбелюку), Юлія Іщенко (співробітниця “Гербор-Холдинг”, у якому Олег Борбелюк є керівником і засновником), Вячеслав Герасимчук , Олександр Юзвенко, Дмитро Юзвенко – всі по півтора мільйона гривень.

Загалом «чесний» Анатолій Гриценко зібрав понад 120 мільйонів гривень з «простих» українців і став одним із найдорожчих кандидатів на пост Президента України. Однак, ні йому, ні пригрітим ним «регіоналам» це не допомогло – Гриценко програв вибори з тріском і його партія, логічно, почала сипатися. Володимир-Волинські «Регіонали», які, здається, перетворюють в прах все, до чого торкаються, не зупиняються, і знову шукають собі прохідну партію для виборів 2020. На цей раз вони вирішили піти «під крило» переможця і в особі брата Романа Горошкевича - Павла Горошкевича облюбували собі президентську партію «Слугу народу». Тим більше, як то кажуть: «До влади прийшли наші» - колишній гравець КВН і завідувач клубом,  лучанин  Валерій Стернійчук пройшов до Верховної Ради по списку «Слуги народу» під №46, а він – колега по цеху регіонала Максима Клим’юка. Таким чином володимир-волинські регіонали знайшли вихід на президентську партію і почали себе ототожнювати із «ЗЕ-командою».

З літа вони розпочали приховану виборчу кампанію у Володимирі-Волинському, але в певний момент президентську партію у княжому місті віддали колишньому «укропівцю» Миколі Юнаку. Хоча ці перебіжчики в той час вже сформували списки кандидатів в депутати і відвезли на затвердження. Але їх від партійних процесів у «Слузі народу» усунули, можливо, саме через «яскраву» біографію Максима Клим'юка та інших одіозностей. Коли ж Микола Юнак офіційно заявив, що балотується в мери Володимира-Волинського від «Слуги народу» і веде із собою свою команду, то «регіоналам»довелося терміново повертатися до прикупленої, але закинутої партії Анатолія Гриценка.

Отож у 2020 році, через п’ять років після Революції Гідності, проросійські сили у Володимирі-Волинському не просто не зникли, - вони розрослися у кількох політичних проектах – чинний депутат від «Нашого краю»  Максим Клим’юк балотується в мери як самовисуванець, екс регіонал Іван Омельчук йде в депутати від "Громадянської позиції", а Руслан Мороз взагалі очолив міський осередок партії Віктора Медведчука – Опозиційну платформу «За життя».

І на завершення – декілька днів тому до Володимира-Волинського приїжджав екс-нардеп Ігор Лапін, нібито на зустріч з кандидатами від «Європейської Солідарності». Однак агітував він чомусь за… екс керівника молодіжного крила Партії Регіонів та людину, що нібито возила тітушок на Антимайдан - Максима  Климюка!!!!! Розуміємо, що залишитися безробітним після п’яти років у Верховній Раді – важко і морально і матеріально, але щоб аж так змінити свої погляди…

То невже у жителів міста, яке розташоване за кілька кілометрів від кордону з Європейським Союзом настільки коротка політична пам’ять, щоб через п’ять років після Революції Гідності віддати голоси за представників тих політичних структур, які нині під яскравими обгортками різних політичних проектів намагаються повернутися нас до іншого союзу – з Росією. Ці люди роками ходять по різних партіях, купуючи їх, використовують відомих людей для свого піару, витрачають десятки і сотні мільйонів гривень, аби залишатися при владі і мати можливість доступу до фінансових потоків. І якщо вони готові тратити такі колосальні суми грошей на виборчі кампанії, то ми навіть не можемо уявити яку «касу» ці ділки «піднімають» за п’ять років свого перебування при владі. Революція Гідності їх налякала, але не спинила. Тому потрібно використовувати кожні вибори як один із небагатьох шансів змусити їх піти назавжди.