Коли слова складаються в рядки...

«Поет» колись звучало особливо гордо. Сучасність переставила акценти. «Ну от не розумію, для чого видавати свої вірші. Хто це купить?» - почула якось з вуст колеги-журналіста.

Той, хто пише, навряд чи це робить заради грошей. І час замовних римувань на благо сильних світу цього теж минув. А навіть якщо бути поетом сьогодні не модно, це не означає, що ним не треба бути. Бо «якщо зорі хтось запалює, то це комусь потрібно».

Сьогодні «Volyn Times» знайомить Вас із творчістю молодого поета із Черкас – нашого з вами сучасника – Сергія Завалка.

Йому – 24. Сергій – журналіст-фрілансер. Він любить спорт і літературу. Читає інших і сам пише. Каже, що «в ліриці розкривається справжній поет. Не той, який просто римує, а той, хто за призначенням - поет.» А ще поезія для нього – стан душі. 

Не залиш мене там, звідки всі повтікають відразу.
Прослідкуй, щоб ніколи й ніде я не дав слабину.
Ти лише підійди, і скажи, що назавжди ми разом,
І я виграю цей поєдинок, а може й війну.

Не покинь мене там, де залишаться тільки капкани,
Я їх всі обійду, якщо ти нас вперед поведеш.
І загояться всі, навіть самі загострені рани,
Тільки ти. Тільки я. І ніяких кордонів і меж.

Не дозволь, щоб душа моя стала черства і холодна,
Зігрій словом і тілом, як тільки-но я попрошу.
Моя ціль – малювати яскраві життєві полотна,
А не сотні, чи тисячі звичних рекламних брошур. 

«Поезія повинна викликати емоції: радість, смуток, щастя, сміх, сльози і так далі. А поет має викликати у людей відчуття людяності, в першу чергу. Поезія - це найпрекрасніша частина літератури, і вона повинна такою залишатись,» - поділився своїми роздумами Сергій Завалко. Можливо тому серед його улюбленців - Симоненко, Євтушенко, Вінграновський, Єсенін, Ахмадуліна.

Я вірю, що настануть ті часи,
Коли ти припадеш в мої обійми,
Закінчаться всі непотрібні війни,
І збудеться все те, про що просив.

Я вірю, щастя нас не омине,
І кожен берегтиме те, що має,
А років через сорок хтось згадає
Мої вірші, а може і мене.

Я вірю, що любов живе в серцях,
Навіть у тих, які давно розбиті,
І прийде час, коли одної миті
Вони складуться порухом Творця.

Я вірю, кожна рана заживе,
На тілі, чи в душі – це не важливо,
А я порадуюсь, якщо, можливо
Цей вірш тебе зачепить за живе. 

Сергій не любить писати на замовлення, хоча уже доводилося. «Для замовлення потрібен талант, для справжнього поетичного твору – душа,» - аргументує він. Тому у його віршах так багато лірики. 

Закохані – це непохитна віра,
Надія, і любов, і все живе.
Це для життя і є та сама міра,
І шанс обом відчути щось нове.

Закохані – це коли очі в очі,
Уста до уст, долоні до долонь.
Це посмішки хлоп’ячі і дівочі,
І її теплі пальці біля скронь.

Закохані – це коли воєдино,
Пліч-о-пліч, душа в душу, рік у рік.
Це виграний у долі поєдинок,
І хтось когось на щастя цим прирік.

Закохані – це виклик по підмозі,
Розмови один з одним на духу.
Закохані ногами на підлозі,
А почуттями завжди на даху. 

Хоча поезія у Сергієвому серці облаштувалася на важливому місці, все ж найбільшою цінністю у його житті є сім’я. 

Зацвіла троянда у саду,
Пелюстки розкинулися гострі.
Я до тебе ввечері зайду,
Хоч і не запрошений у гості.

Я прийду до тебе не пустим –
Мова не про квіти, чи дарунки.
Я прийду із наміром простим –
Хоч на мить з’єднати наші руки.

Я прийду. Постукаю. Ввійду.
Ти поглянеш ясними очима,
Й зрозумієш: все й так на виду –
Ти – усіх віршів моїх причина.

А троянда все цвіте й цвіте,
Прикрашає сад тепер наш, спільний.
Ми – уже сім’я, і це – святе.
Я – твій раб, хоча, насправді вільний. 

Як і багато молодих людей, Сергій Завалко має амбітні плани – після перемог у літературних конкурсах цього року вирішив відіслати свої роботи на «Коронацію Слова».